Так, як було раніше, вже ніколи не буде. Ви вже ніколи не станете нам співгромадянами, яких можна за щось поважати.
Начебто, Крим і Лугандонія мають повернутися до складу України. Це було б логічно. Але хіба це можливо?
Хіба хтось зможе пробачити ці тисячі смертей? Хіба ви зможете знову спокійно поїхати до Криму і там купатися, знаючи, що ось ці люди, які горлають на пляжі: "Рапанчики жарєниє!" – що вони вимахували триколорами і тим самим гидким голосом репетували: "Расія!"?
Очевидно, що Росія з усіма її ресурсами не здатна забезпечити Криму навіть того, що давала Україна. Очевидно, що кілька років гибіння "суб'єктом федерації" протверезять три чверті кримчан. Та чи зможемо ми пробачити їм скоєне? Так само очевидно, що ні.
Учора чи позавчора з Белграда до Загреба прилетів перший за 23 роки літак. Може, через 23 роки і хтось з України збереться у Крим. Та чи пробачили хорвати сербам війну? Чи пробачимо ми росіянам? Чи сприйматимемо ми кримчан, як своїх? Знову ж відповідь очевидна – ні.
То що робити далі? Те, що треба було зробити ще в лютому: дати Лугандонії можливість жити своїм життям. Звести між Україною і лугандонією нормальний кордон, охороняти, щоб не лізли в Україну. І розвивати свою країну. Нормальну українську Україну. Без 6-7 мільйонів вати.
Визнавати Крим частиною Росії не варто. Це наш аргумент у міжнародних відносинах. А надати "вільну" Лугандонії – це спосіб зберегти життя наших хлопців.
Звісно, це не беззаперечна істина, але моя думка і моє бачення виходів таке.
Немає коментарів :
Дописати коментар